A+ A A-

                                        Азовець

 

 

 

Настав Твій темний час
працює механізм
впав велетень - Донбас
Такой ось реалізм

Незмита нафта з рук
З шахтарських душ і лиць
Це зла і рабська доля
Гірше за сто в'язниць

Працює робітник
Рахує хлібні крихти
Його останній крик -
Молитви!

Пишатися ярмом
Вже звикли рабські руки
Це гіркість небуття
Терпіти й жити в муках.

Впав велетень Донбас
Набігло паразитів
Він вже не твій не наш
Тут ворог хоче жити...



В труні сховавсь диявол
І кличе всіх до себе,
Зіграти з ним у карти
І випити портвейну.
Улюбленці халяви
Построілись у чергу,
За роспис в бюлютені
Сто грамів і консерва.

Труна для новоросіі!
Живі мерці непрошені!
У казані бурлять,
Самі себе ідять!

Скінчилася халява, -
Всім стало зрозуміло,
Що винні ті, хто тихо
Сиділи собі мирно.
У них э що відняти,
Щоб знову всім гуляти.
З труни дістали зброю,
І нумо все стріляти.


Сталеве серце механізму
Святая зброя в обладунках
По мертвих землях, вдягнуте в залізо
Всі вороги лежать в пакунках

Воїн - Охоронець
Танк Азовець
На варті - батальони
Готуй скоріш патрони!

Донбас горить - хтось підкидає дрова
Земля кривава просить допомоги
Тремтить від холоду і страху лютий ворог
Боїться втратити свої копита й роги.

Це українська зброя, а Ми вільні люди
Дивись, кайдани рвуться, ватри правди всюди
Кричи, щоб всі почули - вільна я людина
Це українська зброя вільної країни.



Земля спокою,
Привиди минулого,
Дух Предків
У моїй крові.
Земля спокою
В самотність занурена, -
Вбрання декадансу
Чорних лісів.

Жити, щоб вмерти...
Я відчуваю, що це виклик мені,
Моє випробування,
Останній шанс у житті,
Щоб не загинути!
Вижити!
Стояти тут ми будемо до кінця,
І з нами наша земля,
І з нами воля міцна!

Мені
Я знаю, що хотять
Сказати очі твої.
Це те, що єднає
Й бунтує у нашій крові.

Пекло війни
Дало тобі спокій,
Згасло відразу,
Забравши усе.
Ти промовчиш,
І мовчатимеш - доки
Сотня залізна
Не зійде з небес.


Оточення триває
Своїх не залишайте
Поранених хапаймо
Надію не втрачайте

Нам двічи не вмирати
Що завтра принесе
Те будем пожинати
Лиш зброя - наше все

(ПРИСПІВ)

Небесний музико
Лицар душі
Голос Богів
Ти нам принеси
Небесний музико
Орле небесний
Ти чуєш цей крик -
Крик в нашім серці

Оточення триває
Своїх не залишайте
Поранених хапаймо
Надію не втрачайте

Щоб кулі оминали
Боги допомагали
Щоб той, хто нас вбивав -
СТРАЖДАЛИ!


Випав в душi холодний снiг
Я небо, ти сонце, а разом ми смiх
Ходiмо гуляти в заснiжений ліс
Ти квіткою там народилась колись

Я знаю - це сон
Твiй голос наснився менi
i манить мене у полон
Квiтне мiй сад
А серце спiва серед грат

Птаха в клiтцi cпiва
Їй замало тепла
i польотом у небо замрiяна
Стану пташкою я
Ти мене написав
i я стала портретом твоїх темних чар

Хто ти?
Я твiй лiтнiй дощ, а ти квiтка
Хто ти?
В твоєму волоссi барвiнок

Тануть снiги
Змерзле серце мовчить
Не дай йому вмерти у цю важку мить
Зiгрiй його пicнею без зайвих думок
Щоб я став дощем для твоїх пелюсток.

Я знаю - це сон
Твiй голос наснився менi
i манить мене у полон
Квiтне мiй сад
А серце спiва серед грат

Птаха в клiтцi cпiва
Їй замало тепла
І польотом у небо замрiяна
Стану пташкою я
Ти мене написав
i я стала портретом твоїх темних чар

Вранцi мене ти розбуди
Нас вiтер як пелюстки вiднiс у трави п'янкi
Жовтi вiнки вранцi плести
Ми дiти сонця i моря - нас вiднесло вiтром в гори

Я донька сонця
Я квiтка в вiнку
Танцюю з квiтами в цьому танку
Мрiю, щоб вiтер пiдняв нас до неба
I сонце в обiймах притисло до себе

I там де вiтер свободи
Грає нашим волоссям
Де б не були ми слабкi
Дiм сонця всюди нам стелить святi рушники.

Останнє оновлення: Середа, 09 листопада 2016, 18:55

Перегляди: 89

 

Руки тремтять і капає кров,
Знесилений падаєш, але вставай знов!
Ти - надлюдина і гімн заспіває
Тобі Україна, а Перун хай заграє... ...

На струнах весни семибарвним дощем,
Світ почує твій голос...
Просто з Нами співай!!!

Коли Тебе кидають сили,
і Ти відчуваєш, що невзмозі боротись,
Згадай хто ти є, що ти Переможець,
У будь-якій справі лиш перемогти...

Мара укрила землю снігами,
Настав час померти усьому живому:
Заснути й укритись під попілом рейху -
Надії останньої на збереження храму...

Танок смерті - це Наш карнавал!
Марш Вищої Раси у небі сонячним світлом яскраво заграв!

Наш храм збудован на ворожих кістках,
На кістках нижчих рас - неповноційних тварин,
І це виклик державі, суспільству, жидам -
Це Новий Голокост, це початок війни!

Танок смерті - це Наш карнавал!
Марш Вищої Раси у небі сонячним світлом яскраво заграв!

В руїнах Берліну залишилась правда:
Величні ідеї, мудрість, культура...
А що залишила вам радянська юдея?
Лиш пам'ять про жидівський терор - лише трупи.

Нашу владу в країні тримають тварини,
Заколоти би їх, як отару свиней.
Вони прагнуть знесилити твою Україну,
Так вставай же скоріш і стріляй цих "людей"...

Всі політики куплені, вся міліція, влада,
І твій крик просто так ніхто не почує,
Ти ніхто в цій системі, і для них ти - отрута,
Тероризм - це єдине, що їх змусить тремтіти!

Ви всі помрете!



Аристократична еліта,
Націонал - тоталітаризм,
Витворення духу особистості,
Єдність спільноти осіб!

Не рівність, а ієрархія!
Не космополітизм, а Народ!
Не лібералізм, не анархія,
А сяйво до входу в святий Грот!

Ми прагнемо тріумфу? - Так!
Ми хочемо більшого? - Так!
Ми будем боротись? - Так?
Перун! Дай же нам знак!!!

Повії політичні і дурень президент
Не сплять й ночами думають, як заробити цент.
А діти комунізму знов тягнуть у лайно -
З чорнобильським обличчям скрежить зубами зло.

Стучить станок, шумить завод, працює виробництво -
Замість металу із печі кричить дитина комунізму!
Творці перетворились в бидло; червоне виховання
Дійшло й до наших днів й поширило страждання!

Нікчемні прагнення змінити світ
Призводять лиш до гіркості утрати,
Але лиш варто розум й совість вкрай сховати,
Усі прибіжчики і супостати відразу в тебе на долоні -
Це філософія брехні, знайома їм самим до болю...

Вони усі помруть, Наш голос все гучніше,
Вони усі помруть - хай це настане швидше!
Цей цвях я присвятив тобі, комуністичне бидло,
Втопись в своєму злі, яке так остогидло!

Маніпуляція і мистецтво
Задовольняти примхи тупих споживачів.
Над рабським натовпом лікує обраних братерство,
Людині - людське, а надлюдині - все!

Залишений спадок Богами людині,
Збудоване рукою з Небес,
Це неспокою світло, що змусить тремтіти
Той хаос часів, що приніс для Нас хрест...

Твоє ставлення виховує інших,
Вчинки твої усіють зорями шлях,
Розлитий на небі молочними ріками,
Залишений Вищим невід'ємним життя.

Може вистачить лірики, може час зупинитись?
Бо цінити почнуть у скрутний для них час.
Але світло в душі вже не згасити,
Якщо країна загине - хай забере усіх Нас!

Пекло під шкірою, а не під землею,
Пантоміма Ганеши на піску візерунки
Малює моїми слідами від танців,
Десятки і сотні коханок й коханців
Вранці рано збирають для вина виноград,
Під піском лиш вночі з'являється сад.
Ти уважно криницю святу роздивись:
На поверхні ти бачиш  лиш те, що ми хочем.
Те, що сховано нами може знайдеш колись,
І порожнеча відшукає свій тотем.


Нікчемні шоу крадуть в людей мозок,
А дегенерати цим заробляють гроші!
Знесилену Націю поглинає морок,
А ти лиш мовчи - ти нічого не зробиш!

Протест!!!..

Якщо вижити хочеш - частіше всміхайся,
А менти і політики тобі допоможуть.
На вулицях міста Нашу Молодь вбивають,
І про це у новинах ніколи не скажуть!!!

Що вирішить долю країни - протест!
Що прокричімо Ми в пику їм? - Геть!
На ворога - шаблю, на жида - хрест!
Смерть! Смерть! Смерть! Смерть!

Україно, де Твій талант?
І сучасне становище - це вам не жарт!
Якщо віриш у світле майбутнє держави -
Разом з Нами співай - хай почують Нас Праві!

Україно, де твій талант?
Хай прорветься крізь грати голос Народу!
Слава Нації - Смерть ворогам!
Час ставати боротись за Нашу Свободу!


Сьогодні я був снігом,
А завтра став дощем,-
Цей солод гедонізму
Розлився в снів гарем.
Я входжу у світи
Й не повертаюсь з них,
Це фетіш моїх змін,
І демони мої З ваших імен
Плетуть солодкі сни.

У пошуках гармонії
Ми творимо життя,
Чим ближче до любові -
Тим ближче лиш до смерті.
Танцює скарамуш,
А з ним палкі серця!
Криниціон відкритий,
Шукай в собі творця!

Людина є творцем
Любові і страждання,
Єдина відповідь на все -
Це божевільний сміх.
Лунає в серці карнавал -
Луна Криниціади,
І пристрастю палких ночей
Гремить весілля бал.
Ранковий чай натхнення
І дотик альборади,
Фривольності вина
Пекельний дотик губ;
Любові відчуття
Й вечірні серенади...
У платті чарівному
До мене ти Прийшла.

Ми сміємось
у ваших могил,
Ваші крики не чутні,
але ви ще живі.
Поховати минуле
й закопати під землю
Голоси непочутих рабів.
Бо готовий стріляти лиш той,
Хто застреленим бути готовий.
Швидко мчиться колісниця Богів,
Повільно розгладжує смерть
шлях кольоровий...
Це найлегша дорога
знайти ворогів -
Піднятись з колін
і стати почутим.
Але час вже змінився,
героїзм застарів,
Єдиний в вас шанс -
залишитися в дурнях.
Хто не боїться,
той кричить - Я не раб!
Хто готовий померти,
крокує надлюдськими шляхами.
Лиш розуміння обранності
позбудиться тих грат,
Що були створені
рабськими страхами.

Кричить! Лічить!
Вам залишилось не довго!

В моїх творіннях
Я відображу твою сутність
І сутність мого ремесла!
Я намалюю ті світи,
В яких кружляєш ти!
Якщо захочеш, в твій портрет
Я закохаю цілий світ.
Ні біль, ні насолода весен й літ
Не вкриють листям вроду твою,
Лиш квітами впадуть до твоїх ніг,
Спустошуючи примхи мрій прибою...
І хто тепер творець?
Той, хто дарує це натхнення?
Чи той, хто надихнувшись творить щось нове,
Тим самим теж даруючи щось цінне.
Не там народжується світло,
Де вже палають сотні зорь.
А там, де проміням шлях не відкрито.
І темрява там грає зовсім іншу роль.
Не думай, що лиш сонце
Спроможне нас зігріти.
Згадай про те, що в нас
Палає теж вогнем:
Це невмирущість нашої останньої надії,
Відкривши таємницю - лиш тоді дізнаєшся,
Яким ключем...

(Ти можеш відшукати
В собі таємні брами,
Відкривши таємниці їх
Не зможеш зрозуміти.
А хто сказав, що мусиш
Людиною ти стати,
А хто сказав, що зміни -
Це себе справжнього убити?)...

Що значить у житті цьому
Не загубити своє "я"?
Є розуміння чистого створіння,
А є арлекіада сприйняття:
Забрати все в людини,
І так, як матір народила
Залишити стояти на березі мовчання -
Людина, як людина,
Первинний стан творіння,
Й до Надлюдини крок...


Маленький океан
пустився мандрувати
Сльозою по твоїй щоці...
У відзеркаленні її
Я прочитав своє ім'я, -
Тепер ти не сама.

Ти не сама!
Бо поряд я!

А серце все палає
Під мільйонами важких дощів,
Це я тебе кохаю!
Я хочу бути лиш назавжди твій!
(Я хочу, щоб ти був назавжди мій!)

Прокинулось сонце, засяяла рiчка,
Продовжуй дихати зi мною, лиш моя Криничка!
Вiдчуй подих вiтру - то мій поцілунок.
Якщо мене не буде поряд, збережи цей дарунок...

У серці своїм...
І я повернусь за тобою!...
(Дихай...)


Бачиш мій сон,
Тихо крадешся вкрасти мене...
Я поки не твій,
Але бачу, що примха твоя не мине.

Що ти з весною зробило -
Щастя в душах запалило!

Пристрасть і кохання з ранку -
Літо вдягло вишиванку!

Бачиш мій сон,
Тихо крадешся вкрасти мене...
Я поки не твій,
Але хочу їм стати - поцілувати тебе!


Подих вітрів і духмяність ланів,
Це спадок Богів, це моя Батьківщина!
Час прийшов сказати собі:
В нашім серці Україна!
Хтось завжди дуже хотів
В кайдани замкнути твою Батьківщину,
Довгий час сильно душив –
Час рятувати нашу країну!

Крізь сльози я бачу Україну,
Крізь Україну бачу сон;
Неначе чую голос Батьківщини
Прокинься, сину, час прийшов!
І прапор синьо-жовтий бачу я,
З яким боролася чума!
І гімн продовжує нам грати:
Про злочини не стану я мовчати!

Хто воював за святу Україну?
Хто захищав її у лихую годину?
Хто синьо-жовтий прапор намагався підняти?!
Ті, кого Сталін наказав повбивати!
Довгий шлях прокладали батьки,
Кров’ю платили і свободи шукали!
Тепер їхню працю шануємо ми,
Бо їх кораблі допливли до причалу!

І владу одразу охопило єврейство,
Не комуніст, так демократ!
Україну віддали в християнське блюзнірство,
Батьківщиною насправді керує кастрат!
Вони давали нам Христа,
Вони давали нам і Маркса.
Країна страждала але жила,
І зараз чекає на героя!
Нам кров’ю заплющили очі вони,
Ім’я кровопивць Батьківщини – жиди!
Закрий вдома жінку й дітей та мерщій
Зброю бери та порядок наводь!


...Твій солод на вустах
Впав снігом на долоні...
Твій Львів й Мій Харків в снах
Цілують сонце в морі...

Мій дім, Моя земля!
Моя свята країно!
Хай світить сонце Нам
Крізь світлії долоні.

Я йду по вулиці
Свого святого міста,
Де народились Ми
І берегли життя намисто...

Славетний Київ Наш
В Дніпрі купає українців,
Щоб Ми здоровими жили
І не бруднили Криниці Чисті...

(Приспів 2)

І Україна в Нас одна,
Ніхто не зможе це відняти.
Те, що Богами Ти дана -
Це в Наших жилах, в Нашій крові...


(Автор - Руслан Криниця)

Останнє оновлення: Вівторок, 11 грудня 2012, 09:52

Перегляди: 581


Вийди Сонце Нас зустріти...

Ми філософствуємо,
Щоб стати на шлях мовчання;
Ми живемо, щоб перемогти;
Подібно будистському священнику
Котимо перед собою колесо Життя,
Але залишаємося немомітними,
Як вітер...


Талант - це дар Богів
І тисячі падінь,
Це значить встати й знов піти,
Й лише в кінці перемогти...
Не так смакує перемога,
Як мед життя і боротьби,
Шляхів є безліч,
Що ведуть до Бога,
Але навіщо все це
Без азарту й гри.
Будь - яка дорога
Змушує нести тягар,
Нема непереможних,
Незламність лиш наш Дар.
Бо Ми творці,
А не політики,
Нас пам'ятатимуть
Завжди:
Ми посадили дерево
І розізлили критика,
Ми дарували
Майбутньому плоди.
Поважне ставлення
До ворога
Лиш зміцнює
Тебе в душі.
Але будь обережний
З ним завжди!
На те він й ворог,
Його ціль - це Ти!

Прагнемо творити Життя,
В жилах океан снігів,
Зроби свій перший крок,
Відчуй цей ритм Богів!

Наші страхи
Розбиваються об скали,
Наш шлях прокладено
Богами до небес,
Ми йдемо
І не зупиняємось,
В жилах тече
Людський прогрес!

А на нашому
Гулянні
Грають кращі
Музиканти,
Хмель у Нас
Найкращій - в цвіті,
Наша Нація
Найкрасивіша в світі.
Якщо гість
До Нас приходить,
Ми запрошуєм
до столу,
У фольклорі
В Нас мелодій
Хоч до себе
Забирай...
І цимбали,і сопілка,
На ніч гарна українка
заспіває щедрий вечір
В вишиванках всій малечі.

Ми йдемо назустріч смерті,
Ми йдемо шляхом Богів,
Ми виходим з цього пекла,
Наше серце у вогні снігів!


Те, що в Нас намагаються вбити,
Стає долею й Нашим одвічним шляхом:
Сьогодні тобі вони зв'язують руки,
А завтра Ти їми змиваєш з ножа кров.
Хто твій творець, що навчив виживати?
Де твоя логіка, яку ти так хвалиш?
Забороняючий почав дозволяти,
Й на вулицях міста запанував хаос.
І в темні часи є можливість торкнутись
До теплого світла, якщо в нього віриш,
Час вже настав кайдан цих позбутись,
Світ не прокинеться і ти не зустрінеш...
...Цей світ лише для Обраних,
Для тих, хто розуміє поєднання єдності і чистоти,
А той, хто витрачає все життя на перегони за коштовності,
Той і залишиться ні з чим і у пітьмі...
Наше життя - культури калістраж:
Щоб відтворити акт мистецтва,
Жертвоприношення віддаш -
Прол'єш святе творінню в серце...
І після смерті знов заб'ється,
В життєвих барвах задихнеться,
Твій Вічний скарб - душі частинка,
І всьому світу оголиться скринька...
Чим пишен виноградний сад,
Тим його хмель багатшим стане,
Симфонія ховає межі темних грат,
А прохолода Нам у жили заглядає.


У безглибинному, безмежному морі
Десь вдалечі я почула твій голос.
Хвилі зітхають, у душу пірнають,
Шукають себе, вбиваючи подих...

Твій Корабель бунтує по жилах,
Твій Корабель на небосхилах!
Тільки долоні свої простягни,
Наш корабель - дитячії Сни!..

Я тут і я витримав поштовх життя,
Мій корабель возвеличує простор,
Я тут, і вдалечі хтось знов кличе мене...
Я тут!.. Я посміхаюся сонцю...

На кораблі Їй місця нема,
Зніми з Свого серця Її закляття:
День Ти на суші, десять літ в морі!
Не завелика ціна Твого щастя?

Я кохаю життя за мінливість свою,
Якби Я був вічний - дарував всім красу.
Але вічне життя - не головне:
Найголовніш - не загубити себе...

Твій корабель загубився у морі,
Ти спокійно пливеш непомітним човном,
Твій шлях - лиш вперед, ходити вільно і всюди,
Без ім'я і домівки, де ховається сон...

Непомітний як вітер, по хвилях ідеш,
Ти спокійний, як роси, твій човен порожній,
Ти пірнаєш в життя і красою живеш,
І ніхто і ніколи тебе не впізнає...

Повільними хвилями блукає Мій човен,
По безглибинному, безмежному морю...


Мы создаем и после Нас
Творенье будет жить,
Мы оставляем отпечаток -
Божественную Нить.
А в кузнице ведь
Не накроешь стол,
Это судьба творцов...

Творить - значит любить,
Услышь же этот зов! ( стихийный зов Богов! )

На то они и критики,
Чтоб ничего не делать,
Ведь творчество - Любовь,
Пусть даже к самому себе!
Таким убогим дуракам
Дурак лишь и поверит,
Возьми и сделай сам,
А не живи во сне!..
Ведь кто смеется
Истине в лицо,
Лишь еще раз
Доказывает истинность ее.
Молчанье - это мудрость,
Глубокий путь к познанию Себя,
Пускай Мне скажут,
Что это глупость,
Я просто улыбаясь
Посмотрю ему в глаза.
Ведь в жизни
Главное и есть
Сама безценнейшая жизнь,
Ни цель и даже не любовь
Не смогут всей ее постичь.
мы ненавидим потому,
Что любим, и убиваем
для того, чтоб жить...
Отталкиваясь от необъятного,
Вы судите, и вам легко
Творение убить.

А жизнь полна противоречий,
И общество дегенератов
Есть тому пример:
Рыдая, жалуясь на власть...
И потушив надежды свечи,
Забывают лишь винить себя,
Не принимая мер.

Я засыпаю,
Как цветок,
И просыпаюсь
С такою ж сладостью
На крохотных устах.
Мой нежно пьяный лепесток
Снегами кружит
В тобою созданных мирах...

Пока Мы живы,
Пир Богов идет,
Пусть наша смерть
Застолье не прервет.
Сварога внуки
Играют на рожках,
И даже смерть танцует
В красных сапогах.

И если мы находим
В безсмыслице свой смысл,
Значит жизнь вкушаем -
Находим тайну мысли...

Сегодня Боги танцуют
Вместе с Нами,
Творцы ждут солнце -
Оно не за горами...


На строках вижу след,
Они в твоих глазах,
Покинув пропасть книги
Теперь в твоих слезах...
Узнаю я твой страх,
Картины оживают,
Иллюзии в садах
Сознание терзают.
Глазами прикоснись
К страницам иллюзорным,
Снов книгу обретешь,
Покрасив цветом черным
Той книги переплет,
перевернув страницы,
Она тебя зовет,
Стирая все границы...

Серые камни
моего замка,
Серые камни
моей души,
Серые камни
дождем истекая
Плачут и просят
в сердце пустить.
Сердце из камня
вырезал тихо,
Но кто - то не плакал
и все это слышал,
Я лишь вино в твоих
девственных жилах,
Ты не противишься,
ибо не в силах.

Хранители тихо
зажгут тусклый свет,
Они хоровод
ведут много лет,
Роза и Крест
сохраняют молчанье
И их окружают вечно
серые камни...
Молчание - золото
сладостно спит,
Умеешь ли ты
хранить тихо тайны?
Повешенный за ногу
тихо висит,
Молчанью учили
его серые камни.

Хранители снов,
Хранители тайн,
На девственный свет
Всегда найдется критик,
Мы все здесь и умрем,
А все, что будет там,
О всем по телевидению
Расскажет вам политик.
Молясь с мечем в руках -
Жизни оправдание,
Ведь дьявола мечем
Карает бог "предателя",
Исскуства Факт лишь там,
Где грани не заметны,
А смерть нам не страшна,
Ведь Мы и есть Дух
Истинного света!..

Что Нам принесла
С собой цивилизация?
Пускай не оправдание ответит -
Ремесло!
Ведь философия чиста,
Где нет Себе предательства,
Зачем ведь дважды умирать,
Где все итак мертво...

Есть Избранные,
А есть народ,
Есть плеть,
Есть раб и идиот...
Толпе рабами быть,
Грызя оковы,
А идиотам - хлебных зрелищ...

Это знак - это знак свыше,
Это флаг, держи его выше!
Это Бог, танцующий в Нас,
Это месть - всевидящий глаз...

Я хочу смотреть
В твои глаза,
Первый и последний вздох любви...
Зорки лишь одни сердца,
Мы с тобой одни...

Можем жить
Или казаться,
Танцевать в огне страстей,
Убежать или остаться?
Обними меня скорей...

Я сниму твои цепи,
если отпустишь,
Я был Господином,
а пленником стал,
Спрячь свои крылья,
зачем Меня губишь,
В сердце с ключем
на колени Я пал...
А кто возведет
Могилы отцам?
И лишь сомниваясь
Уже сеешь сомненье...
Не зная любви,
Танцует шаман,
Постигая внутри
Все чертоги забвенья...
Горько звучит виолончель,
У Господина в душе
Только унылые ноты,
Тихо стучит
Музыка в дверь,
Кто же лежит
Тихо так в Гроте?
Нельзя вечно гнуться
Лишь в одну сторону,
Ведь кто подавляет -
Не критикует...
С вершин нашей Ложи
Смотрят вниз вороны,
Чиста Криница
Салютуя ликует...


Крізь замок снігів
Я відчув поцілунок,
Де фортеця вогнів
Не згасає малюнок.

Цимбали б'ють, цимбали б'ють,
Цимбали б'ють в глибини,
Росте святе,росте святе,
Росте святе коріння.

Цвіт блакитних очей
У нічному тумані
Проводжає у путь
Корабель в океані.

Виплескують життям бруньки,
Цимбали б'ють, п'ють козаки...
Цимбали б'ють, а ти танцюй!
Хай кров бурлить святая!

НайТемніші глибини
Тихі й спокійні,
Хвилі блукАють
В тінях твоїх.
ТаЄмничим орнамент
Розкладає перлини:
Величезнії браМи -
Всю святиню святинь.
За Нічними словами
В неосяжне пірнаю,
Я жИву, я вмираю,
І знов засинаю,
За Цим краєм є те,
Що лиш є у криниці,
Я проходжу мовчання,
бо те щось б'є в дзвіниці...

На пшеницю як сніг,
Темний ангел упав,
Він обличчя без слів
Моє цілував.
Зустричай божевілля,
Воно вже танцює,
Крикливим творінням
По жилах пульсує...

Що для тебе
Значить свобода?
Спитай в себе,
Хто ти,
Заради чого живеш...
Засліплений натовп
Не бачить нічого,
Прокинься скоріш,
Бо сліпцем і помреш.
Війна, Революция,
Криза, Убивство -
Цілоспрямований
Простий механізм.
Але люди вже звикли
До такого каліцтва,
У їх головах стоїть
Штамп - комунизм!
Твоє право бути
Обдуреним тричі,
Твоє право жити -
Ідти, як ідеш.
Не прокидайся
Ні в якому разі,
Сліпцем народився,
Сліпцем і помреш...

А де наші люди,
Коли Нам так потрібні,
Ховаєтесь від себе
І будете терпіти.
А жити, як собака
І милості чекати,
Таке життя любити -
Божественне в Собі вбивати.

Цимбали б'ють, співає ліс,
І вітер винний смак приніс.
Трава шумить, тече вода -
Тут лине все наше життя...

Цимбали б'ють,
Бо справжній чоловік
Не може без війни,
Цей невідомий поклик
Кожний з Нас почує
В своїх жилах.
Борець і виживший -
Це зовсім різні речі,
Але в Собі
Ми знайдемо, що нам потрібно
В Наших силах.


Ти знов одна,
На душі важка сльоза,
в твоєму сні
я наснився знов тобі.

Ти вже не чекаєш світла
Від похмурих вулиць міста,
а життя все йде...

Приспів:

Ти не один,
Ти не одна,
Нашу віру
Зігріє Весна...

Ти знов один,
І бренить у серці дзвін.
Твоїх барвів сни
найяскраве у житті...

Ти вже не чекаєш світла
Від похмурих вулиць міста,
А життя все йде...

Крила моїх снів -
Ріка усіх ключів,
Подивися мої сни
І зі мною улети...
Сльози, сльози,
Сльози, сльози,
Наші мрії - це
лиш грози,
Там троянди де барвисті
розквітають в свіжім листі...
Сльози,сльози,
Сльози, сльози,
Наші мрії - це
лиш грози,
Там троянди де барвисті...


Божествений дар
Б'ється в долонях,
Б'ється живе, -
Стиснути важко;
Дарує тепло й
Симфонію спокою,
Спить джерелом,
Прокидається опіком...
Стискаєш життя
Й позбуваєшся тихо...
Від акту миті
Ти твориш мистецтво,
Хай кров перетворює
Творіння у зброю,
Це жертвоприношення
Танцює з Тобою.
Але в дзеркалі все
Має інше обличчя,
Кольором крові
Не захопися,
Коли творитимеш
Новий Натюрморт -
Жертві Ти лагідно
Стули й зав'яжи рот...

Мистецтво -
Мистецтво Війни,
Йди з Нами -
Ми Твої Брати,
Це Орден,
Це Єдність Людей,
Танцює
Мистецтво Смертей!

this art,
this art of war,
go with us,
we`re your brothers,
this power,
this unity of people,
this dances..
this dances art - to deaths!


Де починається свобода слова,
Там і закінчується воля думки!
Бо бидлом зовсім легко керувати,
Але не поспішай і подивись на свої руки...

Бо винен не творець в своїх діяніях,
А той, хто дав йому його свободу,
Творець завжди правий у своїх справах,
Лиш твоя бездіяльність всім на шкоду!

Хай світ почує мій протест - моє мовчання,
Аристократія Мовчить!!!
Бо час покласти край усім нашим стражданням,
Антисистемний тероризм без зайвих слів хай вас навчить!

Хіба ви не раби, якщо в вас все забрали?
Хіба ви не раби, якщо шинкує демократ?
У вас вони країну й право слова відібрали,
А ви спокійно й в чергу тихо лижите їм зад!

І хто в наш час ще досі в обіцянки вірить?
Кому це вигідно на кожного постійно вішати ярлик?
Якщо країну розділили на багато течій,
Це вже ознака того, що у всіх десь розум зник.

Коли ж земля позбудиться цих виродків,
Коли ж нарешті вони усі помруть?!
Під ростріл всю жидівську владу
Та ментівських вилупків,
Які ім'я країни нашої за гроші продають.

Хай світ почує мій протест - моє мовчання,
Не зрозуміти вам, що Кожному - Своє!
Ваша нездатність жити і боротись
Хай не породжує у мій бік критику, як зле...


Лабіринтами внутрішнього Я
Натрапляю на один і той же камінь,
З кожним разом я знаходжу щось нове,
З кожним разом відчиняю брами.
Подорожуючий монах,
Куди твій пролягає шлях?
Іду дорогою мовчання,
Іди зі мною і забудь страждання...
З неба упало палаюче колесо,
А десь за межею монахи ідуть.
Крутиться, вертиться навколо людей,
Не усім відкривається істини путь...
Я сам іду цією дорогою,
Я не розділяю ні з ким почуття,
Несу я каміння, туди, де краплина
Падінням з листка народить життя.
Я йду по воді, а хтось лиш сміється,
Краплина впаде й навкруги все зал'ється,
Той, хто сміявся - втопився в собі,
А я вже не ходжу, я купаюсь в вогні...
Боротьба виправдовує наше життя,
Я прийшов, щоб закрити книгу Сансари,
Вітер змін вже в дорозі і нема вороття,
Це досвітнії присмерки Нової Ери...
Водолій заповняє священні криниці,
Щоб почати життя з нового листа,
Духу вічного храм, золотії дзвіниці
Прокидаються в серці молодого митця...

Колісницею Богів
До Валгали вічних снів,
До фортеці всіх снігів -
Не спиняйся!..

Рідний Заповіт
Шепоче сонця світ,
Своєї Долі нить
У дзеркало раняє...

В твоїх незайманих снах
Я почую голос твій,
Світло у твоїх очах
Хай збентежить подих мій...

Останнє оновлення: Вівторок, 11 грудня 2012, 09:52

Перегляди: 765


Мій разум малює скульптури вночі,
Готує народу духовні мечі.
Творіння у крові думок оживають
І твори молитв моїх з неба читають.

Тріснуло навпіл веретино,
Дзеркало сяє світлом яскравим:
Богиня тримає життя нить мого,
А Я як завжди знов повертаюсь...


Шовк кровоточить
У ріки всіх ключів,
Кров'ю життя
Аплодує смерті,
Його серце - луна.

Твоє око вночі...
У ріки всіх ключів
Тільки Ти, тільки Сон...

Вона охолоджує наші серця,
Але в наших силах їх знов запалити,
І якщо в наших душах вогню знов нема,
Нас живить попіл церкви христа.


Чує серце твій плач,
Витри сльози й не плач.
Подивись в небеса,
Там співає весна.

Ми проміння весни,
Доля кличе без слів,
Сонце, сонце, зійди,
Предків душі збуди!!!


За обрієм хмари танцюють,
На олтарі Пиру Богів,
А серед тендітного снігу у кружці
Медовії ріки Ярило пролив.
І келих за келихом поезії мед
Бунтує по жилах, як вітер в волоссі,
О напій Богів, салютуй, салютуй!!!
Гімнами Одина на чорному сонці!
Ірій шепоче молочними ріками,
Ріки гуляють косами дівчини,
У меду поезії плаче дитя,
Слов'янський меч важкий, як життя...
І келих пустий, наче у серці...

Заходжу я в замок – колиску дзеркал,
І звужує коло дзеркал тих туман,
Кімнати – фортеці моєї душі,
Пірнають і будять природу в митці…

Розлилися Криниці
У моїй крові,
Солод меду
Ліс пише,
А там, де фортеця,
На жилах моїх
Лунає твій голос,
І свій корабель
Солод вгамує,
О Ключ всіх Ключів,
Віддай поцілунок!..

Готична дзвіниця сповіщує ніч,
А замку навколо шепоче ліс річ.
У гості чекаю відьмаків і відьом,
Розпочати щоб бал містичним танком…

Привиди голосу
Несуть на руках
Очі минулого,
Кров ритуалів.
Знайти тут ім'я,
Ім'я в двох словах -
Шукати вогонь
Мільонів причалів...


Наші герої боролись завжди,
Наші герої в наших серцях,
Українець, вставай до боротьби,
На шляху до війни не шукай вороття!

Наша Мета - знищити ворога,
Бо в нашій країні Ми стали рабами!
Я кличу усіх патріотів до зброї,
Час покінчити нам з ворогами!

Ми знов підіймаєм святі прапори,
Ми громовержці голосу народу,
Єдність Європи прокладає шляхи
До мети там де нас зустріне свобода.

Ми громовержці народного голосу,
Ми європейська броня Батьківщини,
Присягнись, що захистиш Україну,
Не відвертайся від сліз материнських!..

Заплакала память за наше майбутнє,
Вспорола живіт, щоб народити
Мертве дитя, і поховати
Тіло його в холодній криниці!

Вона Берегиня твоєї країни,
Вона встала з колін, щоб підняти тебе,
Не цурайся її, понівечений сину,
Підіймайся з колін і не зраджуй себе!


Мною палає вогонь у тобі,
Тобою вмирають, тобою живуть.
І знов запалають на небі зірки,
Вказати нам шлях до струн почуттів України.

Розводжу руками своїми Я хмари,
Осяй мені сонце сльози козацькі.
Мої крила вже починають рости,
А під ногами починають зникати сліди.

Солодкий спадок й гіркий заповіт
Волею долі зустрів Україну,
Шляхами свастики шукав мене світ,
А вічність зникала крізь наші долоні.

Прийде смерть пожинати плоди,
Потрапить на очі їй Батьківщина,
Торкнись до Всесвіту космічних потоків,
Вільно скажи – Моя Україна!!!

Душею Я завжди з тобою, кохана,
Я з Всесвіту буду тебе надихати,
І сонцем, і небом – це доля твоя,
А дорога мені – Чумацький Шлях!!!

Я відчиняю браму
І заходжу в Священне.
Мої старі думи померли,
І вже назад Я не вертаюсь…


На долині туман,
На долині туман упав,
Мак червоний в росі,
Мак червоний в росі скупав.

По стежині дівча,
По стежині дівча ішло,
Тепле літо в очах,
Тепле літо в очах несло.

На долині туман,
На долині туман упав,
Білі ніжки в росі,
Білі ніжки в росі скупав.

Понад гору дівча,
Понад гору дівча ішло,
І у серці своїм,
І у серці своїм несло …
Моє ім’я…

(Приспів):

За дівчам тим і я,
За дівчам тим і я ступав,
А у серці своїм,
А у серці своїм співав.


Крепко держать свободу в сердцах -
Это Судьба любого народа.
И тот будет проклят, кто не смог удержать
Божественный Дар и Сокровище Рода!

Навстречу гремит кольчугою враг,
Лишь сильным поклон бъет Расы Богиня.
Ад возлюбивший - превыше себя,
Воин бессмертен - ВОТ В ЧЕМ БРАТ СИЛА!

Очнется земля после долгой войны,
В лесах запоют дивные птицы.
Мы чувствуем, что не доживем до Новой Весны,
И нам вскоре брат с братом прийдется проститься...

Валхалла нас ждет!
Там встретим мы вновь павших Героев!
Арийская кровь на крыльях несет
Только вверх и вперед наши души к свободе!


Война, где твое жало?
Слепцы в надежде прозреть!
Камнем в сердце запало
Проведение Мое - хлоднокровье и смерть...
Пропасть там, где затменье,
Тьма, сохрани нашу тайну,
Свет, укажи мне дорогу,
Туда, где зазвучит вновь судьбы озаренье...
Пенье копья звучит во мне снова,
Посвящение нового Бога,
Кресты ложатся на землю,
Рассвет не развеет их пепел!
Сохранить в душе свое хладнокровье,
Плевать в суть игры, есть только враг.
Свет - копьеносец, укажи мне дорогу...
Тьма - копьеносец, подними же наш флаг!
Сверхчеловек над собою подымет
Ветра, развивавшие флаги Отцов.
Вот она - музыка судьбою - капелью
Отдана в руки Новых Богов.
Подобно граалю выплесни гнев,
В сердце твоем горит судьба мира,
В жилах своих почувствуй же силы,
В схватке с врагом теперь ты как лев!
Полем колосьев шумящих огонь
Он забирает стихиею буйною,
Навь разжигает костры...
Я нарисую вам сны...
Тонкою кистью...


Хто кров’ю молитв стукає в небо?
Люди невзмозі подивитися вгору…

Чому наш народ стоїть на колінах?
Люди ховають у натовпі очі…

Крокує по землях сіонська чума,
Жидомасонство стукає в небо!

Небо криваве вовчицею лютою
Хмари збирає на віче війни!

В промерзлій землі були вириті окопи,
Голими руками, цвітом Нації.
Хіба Ми перемогли У 2 – й Світовій?
Вони програли і вони живуть краще…

Покинула влада обездолених людей,
В промерзлій землі, в мертвих окопах.
Покинула влада СПРАВЖНІХ ГЕРОЇВ,
ВТОПТАЛИ ЇХ В ЗЕМЛЮ, ЗАБРАЛИ ЧЕСТЬ КРОВ'Ю!


Потоками цілющої крові
Невинних єдинорогів
Шепоче Святий Водоспад,
Твій кінь підіймається вгору,
Твій кінь це Перуновий град!
Залізними рунами
Кольчуга розписана,
Наче Фортеця Душі Невмирущої,
Волосся у золоті
На вітрі розпущене
Пшеницею в полі,
Гострим колоссям…
Наші тіла – списи Валькірій,
Що громом з небес сповіщають війну,
Ковальня Богів у світлому Вирію
Готує свій Меч на боротьбу!
Валькірія починає жнива,
Загостримо Наші Арійські Серця,
Гострим колоссям над ворожими жилами,
Залізними рунами над їх могилами!

(Приспів):

Кров і Земля на прапорах,
Руни кричать на наших мечах,
Сурми старих Богів кличуть знов
Наші мечі забруднити у кров!

Коли ти втрачаєш сили боротись,
Зникає і право на власне життя.
Коли заміняєш Расову Совість,
Вже не знайти шлях вороття!..

Останнє оновлення: Вівторок, 11 грудня 2012, 09:52

Перегляди: 619

red gold blue

Copyright by Chysta Krynycya 2012. All rights reserved.

Login

Sign In

User Registration
or Скасувати